Довгоочікуваного і активно анонсованого обрання спікера не відбулося та й не могло відбутися, оскільки спікеріади в Україні тривають місяцями. Тим більше, у теперішній ситуації, коли інтересам основних політичних сил цілком відповідає наявність Верховної Ради без спікера.
Звичайно, обрання спікера, якщо б він представляв їхні інтереси, для кожної з цих сил давало б певні позитиви, але негативи від «чужого» спікера були б значно більшими, оскільки процеси у Верховній Раді могли б відбуватися в небажаних для цих сил напрямках. А теперішній замороженій «безспікерній» ситуації кожна з сил знаходить для себе певні плюси.
Партію регіонів влаштовує контроль над роботою парламенту їхнім в.о. спікера О.Лавриновичем. Для БЮТ без спікера малоймовірним є усунення прем’єр-міністра. Крім того відповідальність уряду можна перекидати на бездіяльність Верховної Ради. Для президента ситуація з недіючим парламентом дозволяє бути єдиним цілком легітимним і дієздатним органом влади. Крім того, дедалі більша демонстрація абсурдності ситуації, за яку мали б відповідати конкуруючі з президентом політичні сили, сприяє покращенню його сприйняття суспільством.
Баланс сил основних політичних гравців, неможливість стійких компромісів між ними, відтягує проблему спікера або до крайнього загострення ситуації в країні або до виникнення істотної переваги в одної з основних політичних сил.
Лабораторія суспільно-політичного аналізу
Центру з інформаційних проблем територій
Національної Академії Наук України