8 травня Європа відзначає 64-ну річницю підписання нацистською Німеччиною Акту про капітуляцію у 2 світовій війні. Хоча війна цього дня не закінчилася, - ще кілька днів в багатьох місцях, зокрема в Празі, тривали запеклі бої, проте саме цей день вважається переломним і трактується в Європі – як день перемоги демократії над нацизмом. Хоча цю перемогу було здобуто в коаліції і при дуже вагомій участі іншої тоталітарної держави – комуністичного Радянського Союзу, перемога над нацизмом вважається більш вагомою, ніж тріумф не менш злочинного комуністичного режиму. Напевно це виправдано. Оскільки нацизм народився в Німеччині, в самому центрі демократичної Європи і без ручої перемоги над ним, демократичний розвиток Європи був би неможливий (правда, варто згадати, що й комунізм як доктрина народився в тій же Німеччині, проте найповніша реалізація його відбулася на сході Європи та в Азії). В Україні, як і в більшості пострадянських країнах, за традицією День Перемоги відзначається не 8, а 9 травня., що приурочено до параду перемоги на Красній площі у Москві. Постсоціалістичні країни східної Європи вже перейшли на європейський режим святкування – 8 травня. Очевидно, що й Україна, яка знаходиться на шляху до єдиної Європи і рано чи пізно стане її частиною, має враховувати європейські традиції. Проте, поки живуть люди з покоління, що пам’ятає цю війну, для яких день її закінчення не просто історична згадка, а початок нової епохи, надії на остаточне завершення і неповернення жахів війни, треба безперечно шанувати їхню пам'ять, їхню біль, їхні рани. Тому, цілком доречним було б вшановування обох цих дат, як Дні надії на мир в Європі та Дні вирішальної перемоги над нацизмом.
Проте, чи були святковими ці дні для тих українців, які після завершення нацистсько-німецької окупації боролися проти комуністично-радянської окупації, причому не лише на західній, а й по всіх Україні, про що свідчать розсекречені минулого року дані про арешти тисяч українських націоналістів в Дніпропетровській, донецькій та інших областях східної України. Поки була війна, вони мали надію, передовсім, на допомогу демократичної Європи. Проте, «гаряча» війна закінчилася, «холодна» ще не почалася. Про них забули, точніше їх зрадили – зрадила демократична Європа, для якої важливішими від принципів були добрі стосунки з новим тоталітарним союзником, без участі якого, ця війна навряд чи могла б початися. Адже, без пакту Молотова-Ріббентропа і розділу Польщі між Німеччиною і Радянським Союзом, становище держави нацистської осі було невигідним для початку широкомасштабної війни. Пороте, участь у розпалювальні війни забули, та й у сам тут не все в порядку (згадаймо Мюнхенський вирок над Чехословаччиною). А переможцям все прощається… до наступної війни. Але найважливіше,що почався, хоча з напруженнями і локальними конфліктами, але загалом мирний період в житті Європи. Тому цілком доречним є трактування ООН 8 і 9 травня як Днів пам'яті та примирення. І задля мільйонів життів збережених внаслідок того, що Велика війна закінчилася, очевидно бійцям націоналістичного підпілля та їх нащадкам варто прийняти це свято і навіть пробачити зраду західних демократій. Але, нацизм у всіх його різновидах, включаючи різні варіанти шовінізму, українофобію, грузинофобія, антисемітизм – справді має бути знищено. І зрада не має повторитися.
Тому, дуже доречною і потрібною є акція «Єдина свічка» організована у Львові молодіжними організаціями міста, яка передбачає пробіг від пам’ятника Степану Бандері до меморіалу радянським воїнам, що загинули у Другій світовій війни, використовуючи георгіївські та оунівські стрічки. Проте, навряд чи доречним є заміна в цій акції радянської символіки чорно-жовтими георгіївськими стрічками, що є символом Російської імперії, яка не лише не мала жодного відношення до перемоги над нацизмом, а є символом російської шовіністичної ідеології, яка сама є різновидом нацизму. Не треба забувати й уроків Другої світової війни, зокрема того, що 8-9 травня не закінчилася ні війна з нацизмом, ні сама Друга світова війна, адже після того були одні з найжахливіших в історії людства злочини, вчинені демократичною Америкою в Хіросімі та Нагасакі, а ідеологію нацизму, основою якої є розділення націй на повноцінні та неповноцінні, ефективно використовується як державна політика в різних частинах світу. Нацизм буде остаточно знищено тільки тоді, коли злочином буде вважатися будь-яке приниження прав будь-якої нації, включаючи право на мову та державність. Ще однією умовою є однозначне засудження світовою спільнотою «побратима» нацизму по тоталітарній ідеології – комунізму.
Лабораторія суспільно-політичного аналізу
Центру з інформаційних проблем територій
Національної Академії Наук України