Останнім часом окремі українські політики почали дедалі частіше говорити про відновлення ядерного статусу України, як основної гарантії безпеки і поваги української держави. Звичайно можна було б списати такі розмови на непрофесійність і незнання предмету, та все ж спробуємо розглянути детальніше непотрібність та шкідливість такого кроку.
Міжнародна реакція
Спочатку про те, про що говорять всі, особливо ті, хто хоча б трошки дотичний до роботи із зовнішніми зносинами. Отже, лише заява про спробу відновлення ядерного статусу, очевидно, завдадуть величезного удару Україні. Питання навіть не в тому, вигідно це нам, чи не вигідно. Питання в тому, як на це зреагують. Не слід забувати, що зараз світ переживає одну з найгостріших світових економічних криз, коли кожна держава, а тим більше така, як Україна, із відсталою економікою, потребує значних коштів для реформування. Такі кошти можна отримати в тому числі і за рахунок міжнародних запозичень, які одразу ж відріжуть Україні лише після заяви про відновлення ядерного статусу. Варто згадати приклади Пн.Кореї та Ірану, де попри зовнішньополітичне демонстрування могутності, наявні величезні економічні проблеми. Вирішити їх в повній ізоляції, очевидно, не вдасться.
Непотрібна ядерна іграшка
Аргумент другий пов'язаний з практичним застосуванням "ядерного аргументу". З логіки зрозуміло, що поважати його будуть тільки тоді, коли буде існувати реальні підстави повірити в те, що зброя може бути застосована. Такої віри, вже зараз зрозуміло, не буде і випливає це із специфіки самої зброї. Важко вдарити по основному потенційному агресору (Росії) при цьому, не зачепивши себе. Виходить, що погрожувати ядерним арсеналом ми зможемо тільки тим, хто від нас подалі, наприклад, США. Це, ймовірно, не в інтересах України, хіба ми самі підемо у "зону впливу", запропоновану Кремлем і станемо елементом спільної "системи стримування" на пострадянському просторі. Щодо функціонального призначення "ядерної лякалки", то враховуючи кількість АЕС і хімічних об'єктів на території Росії, дешевше і ефективніше спрямувати зусилля на підготовку диверсій на цих об'єктах у випадку нападу. Це дешевше, а ефект буде тим самим.
Така зброя, суто з воєнної і політичної точки зору лише створить додаткові загрози. Чому? Запитання досить риторичне. Якщо врахувати фактичний стан розвитку ядерної зброї в Україні, то, з великою ймовірністю, доведеться її доведеться розробляти "з нуля". Зрозуміло, що така зброя, враховуючи технологічний розвиток, буде компактніша і досконаліша за те, що мають наші сусіди, де розробки базовані в основному на старому радянському багажу. Загрози тут дві. Перша полягатиме у прагненні наших сусідів за допомогою різних методів заволодіти українським ядерним арсеналом, як більш сучасним і компактним. Враховуючи сучасний стан української армії, такі спроби, ймовірно, були б досить успішними. США та союзники, у свою чергу, робитимуть все, щоб така зброя не потрапила до рук потенційного ворога. Яким чином діятимуть США у випадку збройного конфлікту між РФ і Україною також відкрите. Разом з тим аналіз діяльності США у таких випадках дає підстави вважати, що з США, у випадку неможливості самостійно отримати контроль над українським арсеналом, просто спрямують зусилля на його знищення. Такий варіант серйозно розглядався під час активізації талібів, коли була загроза, що пакистанський арсенал потрапить в руки радикальних мусульман. Тож можемо створити додаткову загрозу, коли ракети будуть спрямовані саме на українські об'єкти і американський генералітет не вагатиметься, коли виникне загроза для інтересів США. Враховуючи технологічний розвиток армії США, Україна у ближчі 10 років, навряд чи зможе тягатися з цією армією і захистити себе від нових загроз. Таким чином, виявляється, що ядерна зброя є непотрібною іграшкою, яка крім всього іншого створює додаткові загрози безпеці країни.
Економічна складова
Ну і нарешті про кошти. Ймовірно, що не потрібно говорити про дороговизну ядерного арсеналу. Лише за скромними підрахунками для власної ядерної бомби Україні щонайменше потрібно близько 10 млрд. дол. США. Де їх взяти, апологети ядерного статусу не говорять. Та й для чого, якщо "ядерний статус" лише елемент передвиборчого піару, про який можна буде забути одразу ж після виборів.
Більше того, дозволимо собі стверджувати, що "відновлення ядерного статусу" це робота провокаторів, які бажають повного знищення української армії і України держави, як такої. Чому? Отримаємо дуже просту відповідь, тому, що "ядерний статус" у теперішніх умовах, це те саме, чим стали американські "зоряні війни" для економіки СРСР. Союз просто не витримав гонки озброєнь з бутафорією під назвою "зоряні війни". США витратили кошти на розумну піар-кампанію, а СРСР на створення "сил протидії". На місці ворогів української державності найкращим методом боротьби було б спрямувати ресурси на фінансування фантому під назвою "ядерний статус", і при цьому відвернути ресурси від більш нагальних питань таких, як побудова модерної технологічної армії, здатної ефективно стримувати ворога і завдати йому рівно стільки шкоди, щоб його здобутки у разі нападу, були неспівставними з його втратами. Тож варто замислитися, на кого працюють поборники "ядерного статусу", чи не на того самого "потенційного ворога", який боїться мобільної і сильної української армії, проте зовсім не боїться "потенційного ядерного статусу України", враховуючи вище перелічені причини. І наостанок, ще одне риторичне запитання до "ядерників", хто буде захищати Україну до того часу, поки ми отримаємо свою бомбу. А для цього потрібно знову ж таки від 5 до 10 років.
Лабораторія суспільно-політичного аналізу
Центру з інформаційних проблем територій
Національної Академії Наук України