Повернення
На загальних зборах викладацького складу Львівського національного Університету ім. І. Франка переважною більшістю голосів Івана Вакарчука обрано на посаду ректора. Подія обрання ректора була б цілком рядовою, якби не те, що на неї обрано колишнього міністра. При цьому це був не рядовий міністр, а такий, який більше ніж будь-хто вдарив по інтересах найкорумпованішої частини української інтелігенції. Сталося це у Львові - одному з основних центрів "освітянської корупції". Враховуючи ці обставини - ця подія може бути не лише не рядовою, але й віховою, що відображає перспективи виходу суспільної свідомості України на новий рівень. Адже років п’ять тому, тріумфальне повернення руйнівника "гнилих устоїв" було б неможливим.Про здобутки "помаранчевої влади"
З 2004 року основними здобутками українського суспільства можна вважати утвердження національної гідності та історичної правди, що найбільше проявилося в офіційному трактуванні 30-х років минулого століття; остаточному утвердженні принципів свободи слова, як невід’ємної умови розвитку країни; демонстрації можливості ефективної підтримки малого і середнього бізнесу під час перебування на посаді в.о. Прем’єр-міністра Ю. Єханурова і впроваждення зовнішнього незалежного тестування та істотне укріплення позицій української мови у системі освіти, здійснені під керівництвом міністра І. Вакарчука.Коли перші досягнення часів "помаранчевої влади" були цілком прогнозованими та логічним вислідом розвитку суспільства з часу проголошення незалежності, то нищівний удар по системі корупції у вищій освіті. Можливість такого удару по корупції у вишах п’ять років тому вважалася цілковитою фантастикою. Адже з часу незалежності, корупція в Україні не лише не ослабла, а істотно зміцніла, набула нових вдосконалених форм та стала основою матеріального достатку і впливовості потужних суспільних верств.
Про корупцію
З іншого боку, засоби маніпулювання громадської свідомості дозволяли ефективно імітувати боротьбу з цим суспільним злом, насправді лише підсилюючи його. Тому лише сильна, відважна й принципова особа могла зробити справжній реальний і значний крок у ситуація, коли була цілком достатньою просто "імітація" руху.Корупція є невід’ємною складовою теперішньої кланово-бюрократичної системи України. Без корупції ця система неможлива. Тому удар по корупції, передовсім удар, який збиває країну з пострадянського, олігархічного напрямку руху латиноамериканського типу і ставить на шлях європейський.
В суспільній свідомості утвердився стереотип невмирущості корупції. Неможливості боротьби з нею. А тут, в окремій галузі, при цьому такій важливій, як освіта, продемонстровано, що корупцію абсолютно реально подолати. Це дає надію на позитивні результати в усій системі влади. Лише б була політична воля, твердість і послідовність.
Процес незворотній
І. Вакарчук, як видатний вчений, має багато досянень в галузі теоретичної фізики. Цього ж разу, великий теоретик, досягнув результату у дуже практичній сфері - кардинальної зміни у системі суспільного устрою.Важливість змін у системі освіти "оцінило" нове керівництво країни, призначивши на посаду Міністра освіти і науки України, Д. Табачника - людину, яка мала б не лише боротися з "надмірною українізацією", але й заспокоїти корумповану частину викладацького складу українських вишів. Не маючи достатнього авторитету серед науковців, для нового міністра найлегший спосіб завоювання популярності через повернення "втрачених благ".
Для цього потрібно в суспільній свідомості перекреслити результати діяльності І. Вакарчука. Для цього потрібно було б імітувати "громадський осуд" його діяльності. Тому про колишнього міністра розповсюджено масу невправдивих чуток. Наступним кроком мало би бути неприйняття в рідному колективі. Проте цього не сталося не стільки тому, що викладацький склад університету настільки свідомий, не тільки від високого авторитету колишнього і вже знову теперішнього ректора, скільки від відчуття неможливості руху країни у старому напрямку. При таємному голосуванні у принципового і жорсткого керівника могло б бути багато, навіть критично багато голосів проти, як тих, хто втратив від здійснених ним змін, тих, хто солідарний з колегами з інших вишів, яким колишній міністр припинив надійне джерело доходу, та й тих, хто мав особисті причини неприязні до твердого керівника. Проте цих голосів фактично було дуже мало. Перемогло відчуття об’єктивної неминучості в сфері освіти. Та й центральна влада досить спокійною реакцією на студентські виступи проти Д. Табачника, а також розумінням об’єктивної необхідності в тій чи іншій мірі продовження реформ розпочатих І. Вакарчуком, практично показала свій нейтралітет.
Отже, раніше чи пізніше, війну з корупцією, перший бій в якій виграв І. Вакарчук, буде продовжено, якщо в суспільстві зберігся достатній інстинкт самовиживання, то цю війну буде поширено й на інші сфери аж до переможного завершення - зниження рівня корупції до рівня, коли вона не загрожує безпеці держави. Саме на такому рівні вона перебуває у європейських державах. Люди, які мають досягнення у цій боротьбі, буде ще дуже потрібні. Тому можна очікувати, що І. Вакарчук ще повернеться у Київ.
Петро ЖУК
Лабораторія суспільно-політичного аналізу
Центру з інформаційних проблем територій
Національної Академії Наук