23 грудня 2008 року Президент України Віктор Ющенко виступив з двох годинним виступом перед журналістами, в рамках підсумкової річної конференції.
Президент говорив багато, але не сказав майже нічого нового. За стилем виступ президента багато в чому нагадував виступи його основної опонентки – Юлії Тимошенко: тези апелювання до народу, така ж драматична патетика, такі ж звинувачення опонентів для виправдання власної безсилості та безпомічності.
Проте, між виступами Ю.Тимошенко і В. Ющенка видно істотну відмінність. Майже все, що каже Прем’єр-міністр не відповідає дійсності і відображає або те, що хоче показати Тимошенко, або те, що хоче почути народ. Президент же говорив цілком правильні речі, які дуже адекватно відображають теперішню політичну та економічну реальність. Але найбільшою правдою в цьому була саме його безпомічність. Адже за майже 4 роки його правління були періоди, коли він мав у парламенті досить ефективну більшість і, якби він був справді добрим стратегом і передбачливим політиком, мав би спонукати парламент прийняти саме ті закони, відсутність яких гостро відчувається тепер.
А за рік, що добігає кінця Президент не спромігся на жодний рішучий крок ні для покращення свого іміджу, ні для удару по цілком дискредитованому політичному бомонду. Однією з істотних дій в першому напрямку могло б бути переведення, нехай на почесне, але не таке дратівливе для людей, місце найодіознішої особи зі свого оточення – Віктора Балоги. Прикладом другої дії могли б бути не лише погрози, але й реальний розпуск парламенту, який абсолютно нездатний до жодних позитивних дій і чим довше він тримається, тим більша впевненість політичних кланів у своїй безвідповідальності та безкарності.
Низькій інформативності виступу Президента сприяв повільний темп мови, дуже багатослівні відповіді на короткі запитання – його команда мала б розуміти, такий стиль прес-конференції зовсім не сприяє покращенню його іміджу. Однак, крім багатослівного плакання над проблемами і аналізу негативних причин, що привели до теперішньої критичної ситуації був запропоновано й конструктивний шлях вигоду з глухого кута – створення реальної прагматичної більшості на основі конструктивніших частин 4 фракцій Верховної Ради – НУНС, ПР, БЮТ та блоку Литвина. Хоча, ця пропозиція загубилася в океані загальних фраз. Крім того, не видно, в якій спосіб Президент збирається примусити парламент вступити на цей шлях. Але розуміння того, що вихід все ж є - дає хоч якусь надію.
Лабораторія суспільно-політичного аналізу
Центру з інформаційних проблем територій
Національної Академії Наук України