четвер, 26 березня 2009 р.

"Регіональна" боротьба протестами з кризою

Мітингом в Сімферополі, на якому виступив лідер Партії регіонів Віктор Янукович, розпочалася загальноукраїнська масова акція цієї партії з метою добитися відставки Президента, Уряду і Верховної Ради. Основна декларована причина, через яку влада має йти у відставку, - нездатність сформувати ефективну антикризову програму. Хоча кампанія активних протестів населення під керівництвом Партії регіонів було широко анонсована ще зимою, проте досить показово, що вона почалася саме в час загострення українсько-російських стосунків, через підписання українсько-європейської декларації про модернізацію української газотранспортної системи без участі Росії. Саме в цей день офіційний представник МЗС Росії, заявив, що ця декларація є недружнім кроком України щодо Росії. Так що Росія мала б оцінити, як дружні щодо неї антивладні дії опозиції саме тоді, коли влада на певний час консолідувалася для практичної реалізації європейського вектору зовнішньої політики і захисту від енергетичного шантажу Росії. Очевидно, не випадково також, що акція почалася саме з найбільш проросійського регіону України.

Проте декларація лояльності до північного сусіда, очевидно, лише елемент стратегії Партії регіонів щодо цієї акції. Партія хоче показати, що вона є єдиною силою, яка може очолити протести населення проти погіршення соціально економічної ситуації. Дуже важливо відсікти від активного впливу на можливі акції протесту, ліві сили, так, щоб весь лівий електорат орієнтувався не на комуністів, соціалістів чи партію Вітренко, а лише на Партію регіонів. Ефективність цього мав би показати результат партії навіть у чисто "бандерівській" Тернопільській області. Акція мала б консолідувати партію перед загрозою можливих розколів, які для партії, що дуже потребує влади, вміє нею користатися, але перебуває в опозиції, дуже ймовірні. Загалом активність партії, тим більше на захист прав населення, мала б істотно сприяти росту її популярності.

Щодо мети акції, тобто відставки центральних органів влади, то ця мета безперечно знаходить зараз розуміння і підтримку широких верств населення. Дочасні вибори були б вигідні для Партії регіонів. Але чим вигідніші вони для Партії регіонів, тим менше їх схильні підтримати інші політичні сили. А без БЮТ, НУНС, і Блоку Литвина рішення щодо цього ВРУ прийняти не може. Проте навряд чи ця акція буде настільки активною, що зможе змусити владу до цього. Тим більше, що криза ще далека від свого піку. Якщо випустити занадто багато пари тепер, не вистачить сил для активних акцій в час, коли вони будуть набагато більш вмотивованих. Та й сама гасло боротьби за "антикризову програму" є швидше популістське, ніж логічно вмотивоване. Адже кризу не можна відмінити, не можна вийти з неї раніше, ніж зміни, які спричинили кризу. Через те, що ці зміни не відбулися керовано шляхом реформ, то зараз вони мають відбутися стихійно через кризу. Якщо керувати ними не вдалося у спокійнішій обстановці, то зараз це тим більше нереально. З кризою треба не боротися, а через неї треба пройти. Пройти так, щоб якнайшвидше зруйнувати неефективні структури, найменше пошкодити те, що має перспективу розвитку, і щоб найменше терпіло від неї населення. Одностороння активність Партії регіонів консолідує проти неї всі інші політичні сили. При потребі на мітинги регіоналів може бути відповідь правих сил, передовсім радикальних, ріст популярності яких очевидний. Тому значення і шанси на успіх акції регіоналів не варто переоцінювати. Тим не менше вона при певних обставинах може справді призвести до значних змін у владі. Більш ймовірно, що недосягнення акцією своїх цілей призведе до розчарування населення не тільки у владних силах, але й в опозиції, яка перебільшує свою здатність впливати на події.


Лабораторія суспільно-політичного аналізу
Центру з інформаційних проблем територій
Національної Академії Наук України