Протягом майже річного перебування при владі Ю.Тимошенко виразно показала, що для неї власні владні амбіції набагато важливіші ніж інтереси країни. Зараз майже те саме зробив В.Ющенко, запропонувавши зробити перший крок до федералізму. Та чи зможе він запропонувати більше ніж основний федерал - В.Янукович.
У щорічному посланні Президента 31 березня на засіданні ВРУ ним було внесено проект змін до Конституції. Найважливішим безумовно є перехід до двопалатного парламенту з верхньою палатою. Палата повинна включати по 3 представники з кожного регіону обраних за мажоритарною системою.
Сьогоднішня ініціатива В.Ющенка може стати однією з ключових точок президентської передвиборчої кампанії, подібної до таких, якими стали у 2004 році прихід до В.Януковича команди російських політтехнологів, так і не доведене до цього часу отруєння Ющенка, влучення у В.Януковича "івано-франківського яйця". До цього часу, незважаючи на значну різницю в рейтингах, основними кандидатами у президенти вважаються В.Ющенко, В.Янукович і Ю.Тимошенко.
Кожен з них мав свою особливість, якою він значно переважав інших конкурентів, і яка могла стати основою для перемоги у президентській кампанії. Для Ю.Тимошенко - це харизма і щирий популізм, В.Януковича - прагматизм, а у В.Ющенка основною перевагою над обома конкурентами була ідеологічна твердість, послідовність у проведенні ідеології українства.
Від сьогодні ситуація змінилася. Адже невід'ємною частиною ідеології українства (так узагальнено можна назвати напрям, з яким асоціюється ідеологічна позиція В.Ющенка)є соборність, що передбачає унітарність, нефедеративність країни. Проте двопалатний парламент в суспільній свідомості сприймається саме, як однозначний атрибут федеративної країни. Адже без верхньої палати система управління у федеративних країнах не є стійкою і логічно завершеною. Тому вимога двопалатного парламенту була однією з ключових у позиції Партії регіонів й інших політичних сил, що декларували чи декларують ідею федералізму. В унітарній же державі, створення верхньої палати - є дуже суттєвим кроком до федералізму, оскільки різко зростає роль адміністративної одиниці і зовсім небагато залишається для переходу до її внутрішньої політичної самодостатності.
Альтернативою може бути хіба що адміністративна система з великою (не менше 50) кількістю адміністративних одиниць першого порядку, федералізація яких нереальна й недоцільна. Але в ситуації з Україною про це не йдеться. Отже, В.Ющенко фактично прийняв одне з ключових положень ідеологічної позиції Партії регіонів.
Звичайно цей крок є відображенням політичного прагматизму. Більше того, може трактуватися, як патріотичний, оскільки невеликі за чисельністю області Західної України будуть мати у верхній палаті таке ж представництво, як і великі промислові області Сходу. Це мало б полегшити В.Ющенкові реалізацію його нібито патріотичних ідей. Але ж носієм патріотизму є весь український народ. Ніяка його частина не може претендувати на більше представлення в органах центральної влади, на право більшої непомильності у своєму трактуванні поняття патріотизму. В одних регіонах більше виділяються одні аспекти патріотизму, в інших - інші. Їхнє взаємне доповнення має зміцнювати ту українську державу, за яку в 1991 році 91 % більшістю проголосував український народ. Тому маніпулятивне протиставлення патріотизму західного, патріотизму східному лише підриває єдність України. Очевидно, цього не можуть не розуміти прихильники справжньої соборності, представником яких від сьогоднішнього дня перестає бути В.Ющенко.
Втративши основну особливість, перейшовши у прагматизм, у якому все одно не наздожене В.Януковича, В.Ющенко позбувся або майже позбувся своєї базової особливості, навколо якої при позитивних обставинах можна буде згуртовувати патріотичний електорат. Дві попередні важливі події, які мали значний вплив на президентську кампанію були явно на користь В.Ющенка. Зіткнення Януковича і Тимошенко у намаганні відправити у відставку уряд, поразка Януковича явно сприяли Президенту, що формально перебуваючи поза конфліктом одержав вигідний для себе результат. Поразка Ю.Тимошенко у Тернопільській області також стала значною перемогою чинного президента. Після цих подій президент міг нарощувати свій рейтинг, погіршуючи рейтинг основних конкурентів, сприяючи їхньому зіткненню. Проте, очевидно, команда В.Ющенка вирішила прискорити розвиток подій, й піти на сьогоднішній ризикований крок.
Втративши основу для ідеологічної підтримки, президентська команда може сподіватися на значний ріст адміністративних можливостей у випадку прийняття запропонованих президентом поправок. Проходження їх через Верховну Раду є нереальним. Тому єдиним шляхом може бути референдум. Якщо розраховувати на ідеологічну стійкість населення Східної України і прагматизм - населення Західної України, то такий референдум мав би шанси на успіх. Проте більша ймовірність - що станеться навпаки. Адже прагматизм переважає на Східній Україні, а ідеологічна принциповіть - на Заході і в Центрі. В обох випадках населення обертається проти Президента та його нової ідеї.
Різко зростає політична вага і шанси В.Януковича, оскільки саме на його ідеологічну позицію пристав В.Ющенко. Та й у випадку з можливим референдумом від позиції В.Януковича у дуже великій мірі залежить успіх чи неуспіх цього заходу:
- підтримавши ідею Ющенка і вигравши з ним референдум, завдавши цим чергової поразки Тимошенко, Янукович одержує шанси зійтися з В.Ющенком у другому турі і впевнено перемогти його;
- виступивши ж проти Ющенка на референдумі, він разом з Ю.Тимошенко позбавляє В.Ющенка будь-яких шансів на президентство, але здобуває реальні шанси перемогти Ю.Тимошенко у другому турі, оскільки населення дедалі більше буде переконуватися у тому, що саме він є найсильнішою особою і його прагматизм може бути сприйнятий не лише для Сходу і Півдня і Заходу. До речі демонстрацію останнього намагалися показати на виборах в Тернопільській області.
Звичайно можуть з'явитися нові обставини, які істотно змінять ситуацію, передовсім зовнішні, як це не раз бувало в історії України. Можуть з'явитися нові особи для захоплення електорального поля В.Ющенка. Проте шансів для чинного президента - це навряд чи добавить. Який сенс підтримувати невдалого в управлінських діях майже федераліста В.Ющенка, коли успішнішим є прагматик - федераліст В.Янукович. До того ж федералізм для лідера Партії регіонів має набагато менше значення ніж прагматизм. Адже для великого бізнесу, який займає ключові позиції в східному регіоні невигідні федералістичні перегородки, так само, як і дроблення адміністративних одиниць. Тому невідомо, чи буде сенс дійсно впроваджувати декларований федералізм, якщо східна еліта буде домінувати в усій країні. Ющенко ж своїми діями на покращення шансів бути переобраним за рахунок відходу від принципових позицій може одержати те саме, що одержав Леонід Кравчук, коли у боротьбі з комуністичною Верховною радою і контрольованим нею урядом значно збільшив впливовість адміністрації президента, чим сповна скористався його наступник і що створило значні проблеми для України більш ніж на десятиріччя.
Що ж до ідеї федералізації, до якої веде двопалатність, то вона цілком логічна в тих країнах, які мають стійку регіональну структуру, відмінності регіонів якої складалися протягом століть. В Україні ж відмінності стали наслідком комуністичного правління, яке тривало менш ніж століття. Ще на початку 20-ст. Михайло Грушевський, якого можна вважати невдалим політиком, але безперечно великим вченим- істориком писав, що особливістю українського народу є його однорідність, яка сформувалася внаслідок міграційних хвиль, що кілька разів прокочувалися територією України. Таким чином, регіональна неоднорідність не є стійкою. Її було спричинено дією окупаційних влад, які розділювали Україну. Українському народу необхідно хоча б 100 років для заліковування ран, відновлення однорідності, після чого можуть виникати природні регіональні особливості, регіональні інтереси, захист і гармонійний розвиток яких міг би бути, як у федеративній, так і в унітарній державі.
Лабораторія суспільно-політичного аналізу
Центру з інформаційних проблем територій
Національної Академії Наук України