Вперше з часу розпаду Радянського Союзу між Білоруссю та Російською Федерацією з’явився реальний кордон, білоруські митники почали скрупульозно контролювати пересування товарів через кордон.
Хоча білоруські посадовці заявляють, що формування Білоруссю реального кордону спричинене діями російської сторони, а саме забороною на імпорт в Росію білоруських молочних продуктів. Проте ці пояснення швидше за все призначені для внутрішнього озвучення в Білорусі, де проросійські настрої залишаються досить сильними. Безперечно в теперішній геополітичній ситуації Росії аж ніяк не вигідно втрачати свого сателіта, хоча останнім часом лукашенківська Білорусь була сателітом Коемля лише формально. В основних питаннях що стосуються, як двосторонніх стосунків, так і міжнародних проблем, білоруський президент і до цього намагався проводити політику, вигідну лише йому і керованій ним країні без особливого огляду на інтереси «стратегічного партнера». Тепер же здійснено важливий крок для демонстрації і фактичного зміцнення реальної незалежності Білорусі. В цьому контексті показовою є відмова Лукашенка від участі у саміті Шанхайської організації співробітництва. Білорусь дедалі виразніше демонструє свою орієнтацію не на китайсько-російський блок, а на Європу. Міжнародна спільнота і Росія бачили це ще раніше, зараз очевидно, настав час виразніше показати це самому білоруському народу.
Істотною проблемою для Білорусі залишається поєднання європейської орієнтації, що передбачає безумовний пріоритет демократичного устрою, з диктаторським режимом правління. Проте, тепер наявні істотні чинники, які пом’якшують цю суперечність і дозволяють Лукашенкові не швидко, але неухильно робити кроки у бік європейської інтеграції. По-перше, білоруський президент робить певні кроки з демократизації політичного життя, обмеженість і поступовість цих кроків цілком логічна й може бути прийнятною для Європи – адже загроза дестабілізації в Білорусі була б вкрай небажаною передовсім для Заходу. По-друге, Олександр Лукашенко зберігає значний авторитет у своїй країні і навіть, якщо б у Білорусі були цілком демократичні вибори, його перемога навряд чи викликала сумніви. Однак, демократизація розхитувала б владу президента у майбутньому. По-третє, в умовах економічної кризи, стабільність досягнута навіть недемократичними методами цінить більше, ніж демократичний хаос, особливо у сфері економіки, де позитивні результати Білорусі досить істотні. Крім того і Європа і США безперечно зацікавлені у тому, щоб відтягнути Білорусь від російського блоку та інтегрувати цю, розташовану в центрі Європи, країну в європейську спільноту. Тому поступові кроки Білорусі до Європи мають реальні шанси на успіх і на цей час є ефективнішими, ніж тупцювання на місці України, що супроводжується лише галасливою проєвропейською риторикою.
Лабораторія суспільно-політичного аналізу
Центру з інформаційних проблем територій
Національної Академії Наук України