Верховна Рада майже у 400 голосів проголосувала за проведення президентських виборів 17 січня 2010 року.
Оскільки дата виборів узгоджена між основними політичними силами, то навряд чи хто небудь буде оскаржувати цю постанову. Досить символічним є те, що постанова була зареєстровано основним "примирювачем" В.Литвином. Принаймні таку роль Володимир Михайлович обрав для себе ще з 2004 року. Таким чином, почато новий етап розвитку політичної ситуації в Україні. Хоча офіційно передвиборча кампанія має початися за 120, як передбачає чинне законодавство, чи за 90 днів, як пропонують окремі народні обранці, до виборів, фактично президентська кампанія вже стартувала.
На відміну від попередніх президентських кампаній, які відбувалися в періоди хоча б відносної політичної стабільності, ця кампанія припадає на період чи не найбільшого загострення економічної кризи в країні. Тому ніхто з основних гравців не може почувати себе достатньо впевнено. Можуть бути дуже несподівані падіння і злети, різкі зміни не лише в економічній, але й у політичній ситуації, та стереотипах громадської думки. Разом з тим основних конкурентів у боротьбі за президентство досить добре видно й можна оцінити умови, за яких це президентство може їм дістатися.
Безперечно до основних претендентів потрібно включити В.Януковича, Ю.Тимошенко і В.Ющенка. Хоча рейтинг В.Ющенка низький, а рейтинг Ю.Тимошенко падає. Це падіння буде ще більшим із погіршенням економічної ситуації. Тим не менше перебування при владі дає їм певний хоча б теоретичний шанс перемоги на виборах.
До основних кандидатів варто зарахувати й В.Литвина. При цьому, попри його значний політичний досвід, й активний вплив на політичне життя ще з часів Л.Кучми, його варто віднести до нових кандидатів, оскільки раніше він не міг претендувати на президентство. Лише тепер після зменшення шансів трійки старих, вже набридлих всім, лідерів, при певних умовах може одержати перемогу.
Серед тих, хто може виступати у ролі нових лідерів, про своє бажання поборотися за президентське, А.Яценюк, С.Тігіпко, І.Богословська та А.Кінах, що не виключає своєї участі.
А.Яценюк є безперечним лідером в електоральному полі В.Ющенка. На відміну від рейтингу президента воно зовсім не зменшилося. Більше того, є дуже велика ймовірність перемоги у другому турі А.Яценюка привела основні парламентські сили до спроби відмінити президентські вибори взагалі. Проте ця спроба була аж надто авантюрною й не могла стати вдалою.
На електорат В.Януковича і частково Ю.Тимошенко, що також незадоволений своїми старими лідерами можуть претендуватиТігіпко, Богословська та Кінах. Проте А.Кінах останнім часом перебуває в тіні, від нього не було чути жодних нових ідей, а його перебігання від табору В.Ющенка до табору В.Януковича, що не стало особливо ефективним додає до його іміджу неприємний відтінок. Перебіжчиків у нас вже не дуже люблять. Яскравим прикладом цього, й, можливо, рубежем у ставленні суспільства до перебіжчиків став О.Мороз.
І.Богословська мала б шанси, якщо б ріс рейтинг її основної опонентки, Ю.Тимошенко. Проте, очікувати цього не доводиться. Негатив же "жіночого управління" урядом, робить занадто ризикованою ставку на "жіноче" президентство. Тому реальним кандидатом серед цих трьох політиків є лише С.Тігіпко. Він у найбрудніший і найбезглуздіший період брехні і чвар в українському політикумі взагалі відійшов від політики, не брав активної участі у політичних схемах, що привели до розчарування населення у старих політиках. Таким чином в нішу нових політичних діячів, що мають певні шанси на президентство можна зарахувати В.Литвина, А.Яценюка і С.Тігіпка. Ідеологічні й маргінальні лідери на зразок П.Симоненка, Н.Вітренко, О.Тягнибока не мають жодних навіть теоретичних шансів на перемогу.
Розглянемо умови, за яких могли б перемогти кандидати, що ми виділили їх, як основних. При нормальному ході президентської кампанії, якщо б до населення вдалося б донести хоча б мінімум об'єктивної інформації, і розчарування старими лідерами не перекинулося б на нових, то останні отримали б повну перемогу над старими. У цьому випадку можна було б прогнозувати прохід у другий тур А.Яценюка і С.Тігіпка при третьому результаті В.Литвина. При однаковій за якістю виборчій кампанії, у другому турі переміг би А.Яценюк. Проте, якщо б якість роботи команди С.Тігіпка була б значно вищою ніж А.Яценюка, цілком реальною могла б бути його перемога. Нові політичні лідери мають шанс перемогти, якщо вони не будуть жорстко боротися між собою (це мала б бути одна з основних їхніх відмінностей від "старих" лідерів, гризня між якими стала однією з причин падіння їхньої популярності), а об'єднають зусилля в боротьбі проти старих й нейтралізації їхнього адміністративного ресурсу.
В.Литвин має шанси, якщо б вдалося попри спільну боротьбу зі "старими" спровокувати серйозну конфронтацію між Яценюком і Тігіпком. Маневруючи між ними у цій конфронтації, В.Литвин міг би потрапити в другий тур і прихилити на свій бік електорат того,хто програв у першому.
Якщо "старі" лідери зможуть хоча б частково об'єднатися у боротьбі проти "нових", крім того роз'єднавши їх, вони також мають шанси на перемогу. Найбільше - у В.Януковича. Проте він, що має зараз найбільший рейтинг на перший тур, програє майже всім у другому турі. Єдиний, кого без надмірних зусиль може перемогти в другому турі В. Янукович, є В.Литвин. Це може статися, якщо основні кандидати об'єднають свої зусилля у боротьбі проти А.Яценюка, що на сьогодні є найвірогіднішим переможцем, нейтральний і компромісний Литвин не братиме активної участі у кампанії першого туру. Тоді Янукович міг би потрапити у другий тур. У другому ж турі значно яскравіший і динамічніший В.Янукович може консолідувати свій електорат, несподіваними і патріотичними заявами нейтралізувати правий електорат, щоб не допустити ним В.Литвина у другому турі.
Шанси В.Ющенка можна оцінити, як теоретичні, для реалізації яких необхідно, як мінімум три умови:
1. Надзвичайна і загрозлива ситуація в країні, з якої її треба буде швидко і рішуче рятувати;
2.Здатність В.Ющенка проявити твердість і рішучість у цій ситуації, відновивши, хоча б до часу виборів, довір'я до себе правого і центристського електорату;
3.Зняття з президентської кампанії А.Яценюка, бажано з підтримкою чинного президента.
Якщо б виконалися ці три малоймовірні умови В.Ющенко міг би вийти у другий тур з В.Януковичем і знову перемогти його.
Як чисто теоретичні можна оцінити й шанси Ю.Тимошенко. Для перемоги їй треба останній раз переконати електорат в тому, що не вона відповідальна за ситуацію в країні, пересварити між собою всіх основних конкурентів, вийти в другий тур з В.Януковичем і перемогти його.
Звичайно викладені схеми поки що теоретичні. Реальні події, багато з яких можуть бути дуже непередбачуваними, внесуть значні корективи у ці схеми. Проте, як основу для оцінки стартових позицій цих кандидатів ми вважаємо цілком прийнятною.
Лабораторія суспільно-політичного аналізу
Центру з інформаційних проблем територій
Національної Академії Наук України