Нещодавно європейські ЗМІ повідомили про створення нової оборонної організації - Північноєвропейського оборонного співробітництва Nordefco (Nordic Defence Cooperation), що об'єднав Данію, Швецію, Норвегію, Фінляндію та Ісландію.
Організація покликана сприяти координації діяльності оборонних відомств цих країн. Серед офіційних причин створення також називають економію коштів оборонних відомств цих країн. Можна також припустити, що до новоствореного союзу у недалекій перспективі приєднається і Гренландія, можливо, навіть у якості незалежної держави, зважаючи на посилення на острові прагнень місцевого населення до самовизначення.
Подія, з першого погляду не містить нічого особливого. Проте, на нашу думку, очевидним видається зв'язок цієї події з рядом інших а саме:
- Кілька років тому Канада і Норвегія розпочали активний розвиток військових програм спрямованих на будівництво військових баз на крайній півночі і підготовці відповідних військових.
- США та Росія заявили про наміри переглянути нейтральний статус Арктики та натякнули, що не проти отримати доступ до північних ресурсів.
- Китай цього року відправив у Арктику чи не найбільшу експедицію.
І ось тепер держави, що знаходяться найближче до Північного полюсу, зайнялися своєю безпекою. Це при тому, що Норвегія, Данія, Фінляндія вже є членами оборонного союзу - НАТО.
Зрозуміло, що творення нового локального оборонного союзу свідчить про те, що його члени не зовсім впевнені, чи глобальні євро-атлантичні структури дійсно гарантуватимуть захист інтересів корінного населення північної Європи, особливо у питанні гарантування збереження природних ресурсів.
Процес формування нових локальних союзів вказує на кілька тенденцій:
- Посилення боротьби за ресурси, що, з великою ймовірністю, визначатиме формування нової системи міжнародних відносин, де малі і середні держави об'єднуватимуться проти великих геополітичних полюсів і формуватимуть нові центри тяжіння.
- Чергова епоха глобалізації добігає свого кінця. Світова економічна криза тільки пришвидшила руйнування глобальної системи і формування локальних невеликих самодостатніх систем, готових захищати свої ресурси.
- З великою ймовірністю, ці процеси можуть спровокувати нову хвилю самовизначення недержавних народів, котрі намагатимуться захистити власні ресурси від більш сильних метрополій. Власне бажання розпоряджатися власними ресурсами і стало однією з основ руху за незалежність Гренландії. Такі зміни можуть призвести до реалізації сценарію описаного у Етнополітичній карті світу 21 століття, коли політична карта зазнає суттєвих змін.
Що ж віщують ці тенденції для світу? Ймовірно, що людство переживе нову епоху відкриттів, які тепер будуть спрямовані на ефективне використання ресурсів, обмеження надспоживання. Саме локалізаційні періоди характеризувалися винаходами чогось нового, що потім активно поширювалося в епоху глобалізаційну.
Чого чекати Україні? Це непоганий шанс для нашої держави перетворитися з геополітичного об'єкта у суб'єкт. Звичайно це важко зробити самостійно, але ось у групі держав з подібними інтересами можна.
Для цього у першу чергу варто скористатися тим положенням, яке займає Україна. Це положення на шляху транспортування енергії з Росії у Європу. Крім того, слід врахувати, що через Україну транспортується близько 70 % російського газу, що робить нашу державу ключовим гравцем на цьому ринку. Нові енергозберігаючі технології посилюватимуть і залежність постачальників енергоносіїв від об'ємів продажу ресурсів, оскільки економічні системи цих держав перебувають у повній залежності від вартості ресурсу на світовому ринку.
Для нашої держави виникає хороший шанс позбавитися залежності від північно-східного сусіда і перетворитися з жертви на рівноправного партнера. Для цього вже сьогодні потрібно починати формувати організацію держав-транзитерів енергоносіїв, до якої можуть ввійти (зважаючи на спільні інтереси і проблеми) Білорусь, Польща, країни Прибалтики та Україна. Важливість і вплив такої організації важко переоцінити. Будемо сподіватися, що український політикум нарешті навчиться аналізувати світові процеси і почне виробляти довготривалу зовнішньо-політичну стратегію, замість постійного шарахання із сторони в сторону, і тактичних випадів у відповідь на зовнішні подразнення. Зрештою, маємо позитивний приклад захисту спільних інтересів у Північній Європі.
Роман Соломонюк
Лабораторія суспільно-політичного аналізу
Центру з інформаційних проблем територій
Національної Академії Наук України