Підписання Угоди про постачання російського газу в Україну і транспортування його в Європу територією України, завершило активну фазу російсько-українського газового протистояння. Цього року воно було значно активніше, адже від нього постраждала і Європа.
Для громадян України, завершення цього протистояння, озвучили на прес-конференції 20 січня 2009 року Премєр-міністра України Юлія Тимошенко і комісара Євросоюзу з питань енергетики Андріса Пібалгса . Прискорення ухвалення українсько-російської газової угоди очевидно пов’язане з досить твердою позицією Європи на захист власних інтересів, а також бажанням, яку з боку Росії, так і Європейського союзу, завершити «гарячу» фазу конфлікту до початку діяльності нової американської адміністрації, держсекретар якої – Хілларі Клінтон кілька днів назад жорстко й однозначно завила про наміри припинити використання Росією газового питання у власних геополітичних цілях.
Для України, укладення цієї газової угоди має певні позитивні моменти, які, як можна припустити, з’явилися з одного боку через позицію делегації ЄС, до склад якої входили переважно представники східноєвропейських країн, що краще розуміють і більше рахуються з інтересами України, а також бажанням В. Путіна підіграти швидше Ю.Тимошенко, ніж В.Ющенку, і навіть ніж В. Януковичу, який на відміну від теперішнього українського прем’єра, може представляє інтереси Росії значно менше, ніж інтереси «своїх» олігархів. Адже «підіграти» В. Януковичу Путін міг дуже просто, так як це робилося й раніше: новий посередник підконтрольний економічним групам з Партії регіонів. Тепер же основним розпорядником російського газу в Україні стає саме Юлія Тимошенко - через її уряд та підконтрольний йому НАК «Нафтогаз». Позитивним моментом можна вважати формульний підхід до розрахунку ціни на газ і термін дії Угоди не на рік, а 10 років, при чому вона трактується не як рамкова, а така, що підлягає безпосередньому виконанню. Це можна назвати кроком до ринкових і більш цивілізованих стосунків між Україною і Росією у газовій сфері. Проте, значно позитивнішими є наслідки цієї домовленості для її безпосередніх учасників. До того ж це той випадок, коли позитив для одних формується за рахунок інших – передовсім економіки та населення України.
Європа одержала найважливіше, що їй потрібне – документально зафіксовану стабільність у постачання газу для себе і - час на диверсифікацію свого енергозабезпечення.
В. Путін одержав можливість постати перед своїм народом в ролі тріумфатора у «приборканні» України і зробити крок до своєї стратегічної мети – захоплення газового комплексу України. Адже, основні проблеми, які виникають при новій системі постачання газу цілком перекладаються на НАК «Нафтогаз», який очевидно не буде спроможним вирішити ці проблеми й уникнути банкрутства. А першим претендентом на придбання збанкрутілого НАКу є один з його двох основних кредиторів – ВАТ «Газпром». Інший основний кредитор – союзник Газпрому «Дойче банк», швидше за все, не буде перешкоджати цьому. Значне збільшення ймовірності банкрутства НАК «Нафтогазу» випливає хоча б з наступних 2 причин. Плата за транзит, яка дуже далека до ринкової не лише в цьому, а й в наступному та й, як можна сподіватися, й в інших роках, мала йти саме для Нафтогазу. І від кількаразового зменшення ціни на транзит, порівняно з європейським рівнем, що є зараз, постраждає саме він. Тоді як від «пільг» на вартість газу, що йде з Росії виграють передовсім олігархи, безперечно ті, які підтримують Ю. Тимошенко. Другою причиною є заяви українського Прем’єра про продаж в середині України вже в першому кварталі газу 238,8 доларів за тисячу кубометрів про його імпорті з Росії за ціною 360 доларів за тисячу кубометрів. Пояснення про газ у газосховищах очевидно недостатні, адже для промисловості його треба буде значно більше. Та й використовуватися він мав би використовуватися для потреб населення. Тому компенсувати різницю між 360 і 238,8 доларів для лояльних до уряду підприємців має саме НАК «Нафтогаз». А, сказані на прес-конференції, слова Ю.Тимошенко про використання технологічного газу для потреб української промисловості може знову, і не безпідставно, трактуватися Путіним, як злодійство. Така вже природа теперішньої російської влади – творити злодіїв, щоб потім показувати на них пальцем для дискредитації всієї країни.
Юлія Тимошенко одержала можливість присвоїти собі лаври рятівника України від замерзання, що дуже потрібно їй для реалізації свого прагнення до повної влади в країні. А ще важливіше, що вона одержала можливість практично монопольно розпоряджатися газом. Адже, збільшення ринковості в зовнішніх газових стосунках, поєдналося із зменшенням ринковості у внутрішньому розподілі газу. Перетворення 360 доларів в 238,8 повністю у руках уряду, він може робити його для тих кому хоче і за тими схемами якими хоче. Очевидно перший, хто підлягає «покаранню» у цій ситуації – Дмитро Фірташ. Його структури аж ніяк не можуть розраховувати на поблажливість Премєра, тобто на ціну 238,8 доларів за тисячу кубометрів газу. Також, можна очікувати, що число великих підприємців, які будуть підтримувати Ю. Тимошенко, істотно зросте, що дуже важливо для неї, зважаючи на майбутні президентські вибори.
Отже, загальний негатив для України значно більший, ніж тимчасовий позитив. І чи не єдиний вихід з ситуації – негайна відставка Юлії Тимошенко. Адже, надзвичайно великою небезпекою для країни є лідер, яка нагнітає негативну історію навколо певної проблеми, погоджується на один із найгірших варіантів розв’язання цієї проблеми, супроводжуючи його позитивною істерією, трактуючи його як власну «надзвичайну» перемогу. Суспільство втрачає здатність адекватної оцінки того, що відбувається Істеричні заяви стають загальноприйнятою думкою, якій мало хто відважиться протистояти. А в умовах демократії – це вкрай небезпечно.
Лабораторія суспільно-політичного аналізу
Центру з інформаційних проблем територій
Національної Академії Наук України