Цікаві події останнім часом відбуваються між двома нашими безпосередніми сусідами Білоруссю та Росією. Видається на те, що між двома союзниками розпочинається справжня економічна війна, яка, схоже, має не тільки глибинні коріння, але й далекоглядні цілі. Особливо наглядно це проявилось після відкритих звинувачень Лукашенка на адресу прем’єр-міністра РФ Володимира Путіна.
Ще восени 2008 року Росія потребувала геополітичної підтримки у вигляді визнання Абхазії та Південної Осетії. Сподіваючись на активну позицію в цьому питанні Білорусі, пообіцяла два мільярди доларів стабілізаційного кредиту. Але швидкого визнання не відбулось, і тоді розпочались наїзди. Хоча тертя у двосторонніх відносинах почались ще з обрання Лукашенка. Зупинимось лише на останніх подіях.
На початку червня Росія забороняє постачання молочної продукції на свою територію. У відповідь білоруська сторона вводить посилений митний контроль на кордоні з РФ, водночас Лукашенко ігнорує саміт Організації договору про колективну безпеку. І тільки вдалось залагодити молочний конфлікт, як вже в липні росіяни забороняють ввіз білоруського м’яса. У відповідь білоруси перекривають трубопровід, що пролягає від РФ до латвійського порту Вентспілс.
На початку 2011 року в Білорусі мають відбутись президентські вибори і «батько», перебуваючи у Вільнюсі, озвучив свою позицію: «На сьогодні я не бачу причин, щоб я відмовився від виборів». Та проблема в тому, що Лукашенко перестав цікавити Кремль як президент, перестав. Звичайно, безпосередньо у процес виборів Росія втрутитись не може і не ризикне, дуже вже багато таємних карт стануть явними. Але через невеликі нібито прорахунки або недоречності та двозначні месиджі підготувати білорусів до ротації влади можна.
Скажімо, приїхав Лукашенко до Медвєдєва наприкінці серпня в Сочі, а Президент Росії прийняв свого колегу лише через кілька днів, мовляв, зачекай, поки я власні справи повирішую. Після перемовин на зустріч з пресою вийшли не самі президенти, а їх представники, що також показово. А обговорювався не багато не мало «весь спектр складних питань, які до сих пір не вирішуються». А не вирішується майже все і вже давно, в тому числі і будівництво атомної електростанції, кошторис якої становить 9 мільярдів доларів власне за кредитні кошти Росії. З них 1,5 млрд дол. мали надатись одразу. Тепер не те, що 1,5 млрд дол. не отримають, але навіть і ще раніш обіцяних 0,5 млрд.
Швидше за все грошики підуть на будівництво АЕС у Болгарії. Як не є, потрібно задобрити сусідів, щоб не гальмували будівництво газогону «Південний потік». При цьому всьому РФ, для покриття дефіциту бюджету, сама потребує 20,0 млрд доларів, які планує запозичити на зовнішніх ринках.
Пікантність ситуації в тому, що Білорусь в такому ж становищі, як і Україна стосовно розрахунків за енергоносії та й по інших питаннях. По-перше кредиту росіяни не дають, а, по-друге, російська сторона ніби натякає - думайте громадяни кого вибирати, по-третє – з великою, ймовірністю Росія спробує поламати Білорусь, так само, як колись робила це з Україною – методами економічного тиску, адже основні партнери в світі у білорусів це все та ж РФ (47 % товарообігу), Венесуела та Іран. З двома останніми країнами реалізуються енергетичні проекти. Так що якогось широкого вибору не має.
Президент Білорусії (власне він курує виконавчу владу) показав характер та й висловив, що на душі накипіло. А накипіло достатньо для такої заяви, особливо у військовій царині. Натомість українські політики, зокрема і більшість кандидатів у президенти таких, як Яценюк, чи Литвин закликають «не дратувати» Росію. Українському суспільству знову нав’язується хибна рольова гра під назвою, «Росію потрібно боятися та інтереси України мають цілком відповідати інтересам північно-східного сусіда, щоб бува його не «роздратувати». При цьому такий варіант подається, як безальтернативний.
Хоча альтернатива є. Вона сьогодні зрозуміла – це спільні українсько-білоруські проекти, зокрема і у сфері транзиту енергоносіїв. Для цього достатньо глянути на політичну карту світу і побачити, як проходять головні газо-нафтогони, від яких на сьогодні повністю залежить економічна «могутність» Росії. Головні з них, через які транспортується до 90 % російських енергоносіїв проходять територією України і Білорусі. Фактично, зважаючи на спільні проблеми з РФ, українські і білоруські еліти мають спільно їм протидіяти, з вигодою для себе. До такого вигідного тандему з великим задоволенням могли б долучитися і країни Прибалтики та Польща, які явно невдоволені агресивними заявами з боку Москви. А там недалеко і до спільного захисту інтересів з країнами Північної Європи, що теж не в захваті від екологічної складової «обхідних» нафто- газогонів, того ж таки «Північного потоку». Та й не бажає Пн.Європа, особливо Норвегія, посилення конкурента норвезького газу. Такого конкурента краще контролювати.
Таким чином, коли співпрацю Білорусь та Україна перевести на новий рівень, це могло б дати поштовх до нової європейської системи не тільки енергетичної і політичної безпеки, оскільки «російський ведмідь» раз і назавжди б зрозумів, що з сусідами потрібно говорити не тільки по-ведмежому, ламаючи, шантажуючи та залякуючи, а потрібно домовлятися на взаємовигідних умовах, інакше можна буде залишитися без європейських грошей, бо головний продукт – газ, просто не дійде до споживача.
Схоже, що білоруський лідер почав розуміти такий розклад давно. Тому вжив заходів для протидії ізоляції. Натомість українська еліта поки що не доросла до цього рівня, і ніяк не може позбавитися «бачення старшого брата» у своїй мотивації до дії. Тому і чуємо розмови на тему «потреби лагідно говорити з Росією», щоб не «дратувати». А може спробувати поговорити на рівних, як це робить Білорусь?
Андріян Фітьо, ГО «Експерт-група»
Роман Соломонюк, Центр з інформаційних проблем територій