З офіційним початком передвиборчої президентської кампанії лише деякі з можливих кандидатів у президенти, при чому з числа «непрохідних», висловилися, щодо своїх планів офіційної реєстрації у якості кандидатів. «Основні» ж кандидати активізували обливання своїх конкурентів найчорнішим брудом. Повідомленнями про це переповнені про це всі засоби масової інформації. Знов активізується обговорення скандалу з педофілією в Артеку, при чому команда Тимошенко, відбілюючи своїх, перекидає відповідальність аж закордон на Бориса Березовського; в біографії Януковича знову відкопують нові кримінальні справи, при чому брудніші ніж усі попередні; найвищі чини Міністерства внутрішніх справ, замість того, щоб боротися з педофілією чи принаймні намагатися це робити, урочисто звітують про її масовий характер в Україні, а комуністи пропонують стріляти всіх злочинців. І ні словами про особливості політичної ситуації, про проблеми в країні, про нові підходи до їх вирішення – а саме про це мали б казати потенційні кандидати в Президенти на початку виборчої кампанії.
Проте, нічого дивного в цьому нема. Реальна виборча кампанія, незважаючи на спеціально прийнятий парламентом закон про скорочення її терміну, почалася вже давно, йшла по наростанню безглуздя, повної невідповідності очікуванням і потребам населення. А тепер, це безглуздя інтенсивно наповнюється політичним брудом, щоб хоч таким способом привернути увагу виборців. І це справді привертає увагу виборців, але не стільки до негативний якостей конкурентів на яких лють бруд, скільки до цілком ненормальної політичної системи і методів політичної діяльності кандидатів у президенти, які вважаються основними. Проте, альтернативи не видно. «Нові» кандидати не виявили достатньої зрілості, щоб серйозно претендувати на найвищу посаду в країні. Тому, хоч і з огидою, але доводиться звертати свої погляди на взаємно обпльованих Тимошенко і Януковича, або повертатися до «слабкого», який не зміг виправдати раніше наданої довіри, але значно чистішого чинного президента.
Лабораторія суспільно-політичного аналізу
Центру з інформаційних проблем територій
Національної Академії Наук України